гаврюша, як і всі діти, любить маму. Нас із залинкою любить теж, звичайно, але мама це святе.але мама іноді втомлюється. І хоче їсти. І….. Та багато чого. Для цього є ми, няні.укладаємося з гаврюшей спатки. Не хочеться, звичайно, грати набагато веселіше. Але пора…. Пори….. Ось прям зовсім пора.гаврюшка в ліжку, казка прочитана, пісенька заспівана, вже угнізділся….. І тут….мамин голос з коридору.гаврюшка аж підстрибнув у ліжку: – мамо!куди сон подівся.кажу, лягай, мій дорогий. Мамі треба дати поїсти, худа мама-горе в сім’ї.гаврюшка, всупереч очікуванням, влігся. Очки пих цікавістю: – а чому?- ну ось дивись. Якщо мама буде худий, значить, вона мало їсть. А у людини, яка мало їсть, настрій буває поганий, і йому не хочеться нікого любити, а хочеться сердитися, лаятися. Потрібна тобі така мама?-ні……гаврюшка сам їжу поважає, тому перейнявся. Ліг в ліжечко, знову викрадався.-ладно. Нехай мама поїсть. Тільки тоді ти обійми мене, гаразд?-звичайно.п. С. На картині – не мама. І не тато. І не я, ні. І не сам гаврюша. Це хэлуинские монстри. Автор картини гаврюша. Власною персоною.
